Поспелов А.С. © 2003.
(1) - так обозначены примечания

Серед усіх локальних конфліктів другої половини ХХ-го ст., війна між Великобританією та Аргентиною (2 квітня — 14 червня 1982 р.) за Фолклендські (Мальвінські) острови є особливою в тому плані, що основну роль в неї відіграли військово-морські сили.

Не дивлячись на те, що про цей конфлікт написано багато статей та монографій, як у нас, так і особливо за кордоном, деякі аспекти цього зіткнення і досить залишаються маловивченими. Однією з таких “білих плям” є участь в Фолклендській війні підводних сил як Англії так і Аргентини.

Перед початком Фолклендської кризи, військово-морські сили Аргентини (ARMADA ARGENTINA) в своєму складі налічували 4 дизель-електричних підводних човна (ДЕПЧ), з яких дві були застарілі американські типа “Балао” (Balao), будівництва 1944-1945 рр., які пройшли модернізацію за програмами GUPPY-1A та 2. Інші дві були доволі сучасні, західнонімецького проекту 209/1200. Однак одна з них “Сальта”(Salta) знаходилася на середньому ремонті і до кінця бойових дій не зуміла увійти в стрій. Крім того, більшість досвідчених офіцерів та старшин-підводників були командировані у ФРН для проходження курсу підготовки та отримання нових підводних човнів проекту TR-1700, які ще будувалися. Все це призвело до того, що для протидій англійському 317-му оперативному з‘єднанню (Taske Force-317) на чолі з адміралом Д. Вудвордом, аргентинське командування зуміло виділити лише один ДЕПЧ проекту 209/1200 — “Сан-Луїз” (San Luis), який вийшов в море з недосвідченим командиром та екіпажем (1).

Зовсім інша ситуація була у англійців. Військово-морські сили Великобританії (ROYAL NAVY) в своєму складі налічували 32 підводних човна, з яких 4 типа ”Резолюшен” (Resolution — S22,23,26,27) були атомними ракетними. Серед інших — 12 атомних багатоцільових підводних човнів (АПЧ) (S101 “Дредноут” (Dreadnouth), 5 типа ”Веліент” (Valiаnt — S46,48,50,102,103), 6 типа “Свитшур” (Swiftsure — S104-106,108,109,126)), а також 16 дизельних (13 типа “Оберон” (Oberon — S09-21), та 3 типа “Порпойс” (Purpose — S01,07,08)). Екіпажi усіх англійських субмарин мали чудову підготовку, а керувалися вони досвідченими командирами. З цієї армади лише 8 субмарин прийняли участь в Фолклендській кампанії і, як не дивно, саме англійські підводні човни розпочали її.

Після того, як 25 березня 1982 року англійська розвідка викрила аргентинські коди та дізналася про плани взяття Мальвін, в зону майбутнього конфлікту була направлена атомна субмарина S109 “Сьюперб” (Superb), яка патрулювала в Північній Атлантиці (2), а 29-31 березня з військово-морської бази Фаслейн вийшли S28 “Конкєрор” (Conqueror), S105 “Спартан” (Spartan) та S106 “Сплендід” (Splendid). Інформація про це в англійській прессі з‘явилася 31 березня, що можливо і спровокувало аргентинску хунту прискорити операцію “Росаріо” (Rosario - захват Мальвін ) (3).

Близько 4 годин ранку 1 квітня з аргентинського підводного човна “Санта Фе” (Santa Fe), який входив до складу 40-го оперативного з‘єднання, в затоці Йорк на острів Солєдад (Східний Фолкленд) висадалися 12 бойових пловців (Buzo Toktikos), яки провели розвідку узбережжя та визначили сприятливі місця для висадкі десанту, а потім здійснили підтримку морському та повітряному десантам, що захопили острови наступного дня (4).

Виконавши це завдання “Санта Фе” відплила до острова Південна Джорджія де британській гарнізон (23 морських піхотинська під командуванням лейтенанта К. Мільса) чинив запеклий опір аргентинському десантові капітана А. Астіса. Однак коли “Санта Фе” прибула до цього острова, англійці вже склали зброю. В подальшому, до початку активних бойових дій 25 квітня, цей підводний корабель здійснив кілька рейсів до Пiвденної Джорджії, аби забезпечити аргентинські війська що перебували там усім необхідним.

Після взяття аргентинцями Фолклендів та Південної Джорджії, британській уряд взяв курс на війну. Вже 12 квітня запроваджується 200 мильна “зона війни” та встановлюється повна морська блокада архіпелагу. Основним її елементом стали британські атомні субмарини, які використовувалися в період з 12 по 30 квітня для вскриття обстановки в районі островів та встановлення слідкування за корабельними угрупованнями аргентинців (5). Окрім вищезгаданих, в середені квітня в зону конфлікта прибули ще дві англійські атомні субмарини: S102 “Веліант” (Valiant) та S50 “Корейджес”(Courageous). Командири англійських субмарин отримали наказ свого командування “атакувати та топити кораблі Аргентини в 200 мильній “зоні війни””. Однак, коли 12 квітня “Спартан” помітила як аргентинській десанний корабель “Кабо сан Антоніо” (Cabo san Antonio) ставить міни в протоці Барклей та в затоці Ков, її командир не отримав дозвіл атакувати мінзаг, хоча і займав вигідне положення для удару. Але його інформація стала важливим аргументом в обранні місця майбутнього десанту (6).

20 квітня з літака С-130 "Геркулес" (Hercules) в Атлантику було cкинуто 14 англійських війскових з підрозділів SBS (Special Boat Squadrom), яких підібрала ДЕПЧ S21 "Онікс" (Onyx). Через два дні 12 з них були висаджені на Північній Джорджiї де провели візуальну розвідку в стані аргентинців. В подальшому "Онікс" діяла в теріторіальних водах Аргентини висаджуючи коло її війскових баз розвідувально-діверсійні підрозділи (7), (наприклад 8 травня групу SAS (Special Air Service), з завданням провести діверсію на авіабазі Ріо-Гранде, яка не мала успіху (8)). Крім того, "Oнікс" та ще одна англійська дизельна субмаріна (S20 "Опортьюн" (Opрortune)) використовивались для охорони з`єднань надводних кораблів та десантних загонів ВМС Великобританії. Бойових зіткнань з противником вони не мали.

Вранці 25 квітня, коли англійці почали висадку десанта на Північній Джорджії, вертоліт “Уессекс” ІІІ (Wessex Mk.3) з есмінця D18 “Ентрім” (HMS Antrim) встановив радіолокаційний контакт з морською ціллю в затоці Камберленд. Це була “Санта Фе”, яка вийшла з бухти Грітвікен в надводному положенні після доставки гарнізону острова продуктів та медикаментів та прямувала в район між архіпелагом та острівом Вознесення з завданням топити транспорти супротивника. По донесенню з “Уессекса”, вертоліт “Уосп” HAS.1(Wasp HAS.1) з фрегата F126 “Плімут” (HMS Plymouth) першим візуально знайшов аргентинський ДЕПЧ та атакував його малогабаритними голубиними бомбами. Через кілька хвилин човен атакували два вертоліта “Лінкс”HAS.2 (Lynx HAS.2) з фрегата F90 “Бріліант” (HMS Brilliant) які пустили по “Санта Фе” ракети АS -12, а потім один з них випустив торпеду Мк.46, а інший обстріляв човен з кулемета. В результаті, один аргентинській матрос загинув, ще один був поранений. Екіпаж ушкодженого підводного корабля, не маючи можливості зануритися, направив човен до узбережжя на повній швидкості та вибросився на підводну отміль. Тут аргентинці вивіли підривними зарядами ДЕПЧ з ладу та залишили його (9).

Шанс помститися англійцям за потоплення "Санта Фе" у аргентинців з`явився 1 травня. В той день акустік "Сан Луіс" (ДЕПЧ патрулювала на північ від архіпелагу) при дуже поганих погодних умовах помітив з`єднання англійців, яке капітан 2 ранга Фернандо М.Аскуєта ідентифікував як велику надводну ціль (авіаносець) під охороную есмінців проекту 42 (тип "Шеффілд" (Sheffild)), фрегатів проекту 21 (тип "Амазон" (Amazon)) та проекту 22 (тип "Бродсуорд" (Broadsword)). При доброму гідроакустичному контакті та при неповній класифікації цілій, по ворогу, з дистанції 10000 метрів була випущена керована по дріту торпеда SS-T-4, яка нормально вийшла з торпедного апарату, але через три хвилини оператор загубив керування. Екіпаж вирішив що атака зірвалась. Однак торпеда, що йшла в режимі акустичного самонаведення, потрапила в буксуєму акустичну протиторпедну ловушку Мк.182 фрегата F173 "Ерроу" (HMS Arrow) та знищила її. Вертоліт "Сі Кінг" H.S.2 (Seа Kіng H.S.2) зі складу 820-її ескадрілії авіаносца R 05 "Інвенсібл" (HMS Invіnсible) помітив аргентинський підводний човен, після чого англійці 20 годин переслідували його силами двох фрегатів та трьох вертолітів але невдало. "Сан Луіс" атакували кілька разів лише гелікоптери, які скинули на ціль більше 30 глибинних бомб та торпеду Мк.46 (10).

Наведений випадок став єдиним, коли англійці зуміли знайти та довгий час переслідували підводний човен аргентинців. І хоча загроза з боку аргентинських ДЕПЧ для британськіх комунікацій існувала, англійцями вона була перевишена. Тому 820-та ескадрілія з "Інвінсібла" й 824-та ескадрілія з авіаносця R12 "Гермес" (HMS Hermes), які були озброєні прочовними вертолітами "Сі Кінг" 64 доби з 66, під час знаходження в зоні бойових дій, проводили цілодобове бойове патрулювання, здійснюючи протичовнову оборону англійського з`єднання (11). Крім того, 13 базових патрульних літаків "Німрод" MR.2 (Nimrod MR.2) зі складу 120-й, 201-й та 206-й ескадрілій ВПС Великобританії, здійснювали патрулювання з остріва Вознесення в радіусі 100 міль (12).

Пізніше, коли обирали місце для висадки десанта на Фолклендські острови, однією з умов була його недоступність для ДЕПЧ аргентинців. Однак першу перемогу в цієї війні здобули саме англійські підводники.

Намагаючись нейтралізувати аргентинські ВМС, британські атомні субмарини отримали наказ атакувати авіаносець "25 травня" (Vіenticinco de Maуo) - найбільший корабель ARMADA ARGENTINA, але знайти його не зуміли (13). Тому 2 травня біля острова Естадос в 236 мілях на південь від Фолклендів (14), англійська атомна субмарина "Конкерор" була наведена на другий за розмірами корабель ВМС Аргентини - застарілий легкий крейсер "Генерал Белграно" (General Belgrano) і вперше в світовій історії використала бойову зброю. Двома торпедами Мк.8 він був атакований і через 40 хвилин затонув. З 1402 членів екіпажу загинуло 368. Крейсер йшов на чолі аргентинської ескадри у власну базу виконуючи наказ свого командування від 1 травня, про вихід з зони бойових дій і безпосередньо не загрожував англійцям. Цей крок, здійсненний за особливим наказом прем`єр-міністра Великобрітанії Маргарет Тетчер, повинен був деморалізувати аргентинський флот та примусити його вийти з “зони війни”. Відомості про знаходження "Белграно" надали американці, які використали для цього розвідувальні супутники "Big Bird" та KH-11. Безпосередньо на "Конкерор" цю інформацію передала британська станція слідкування в Челтхеме.

Міністр оборони Дж. Нотт. відповідаючи, чому "Белграно" був знишений за межами 200 мильної "зони війни" ввів поняття "район оборони" та заявив, що кожен аргентинський корабель, або літак в Південній Атлантиці може бути атакований та знищенний, якщо його визначать, як загрозу для "місії британського флоту"(15). Атака "Белграно" мала не тількі тактичний але й стратегічний успіх ? аргентинський флот до кінця бойових дій не вийшов зі своїх баз - що деякі дослідники вважають за основну причину поразки Аргентини в цьому конфлікті. Лише кілька допоміжних та мобілізованних суден аргентинців зуміли прорватися скрізь англійську блокаду і увійти в “зону війни”, але всі вони були атаковани авіацією та надводними кораблями англійців. Не дивлячись на це, АПЧ ВМС Великобританії шукали "25 травня". Однак, коли 5 травня палубний протичовновий літак "Треккер" S-2E (Tracker S-2E) з аргентинського авіаносця помітив, а вертоліт "Сі Кінг" SH-3D невдало атакував торпедою англійський підводний човен, ROYAL NAVY припинили його пошук (16).

Фактично, єдиним бойовим кораблем ВМС Аргентини якій вів бойові дії проти британців залишився "Сан Луїз". 8 травня акустик цього човна помітив підводну ціль, по якії була випущена торпеда Мк.37. По данних акустики торпеда в ціль влучила, але не спрацював вибухник (17). По всій імовірності, атакована була англійська атомна субмарина "Сплендід", яка отримала незначни ушкодження і була після цього виведена з зони бойов (хоча можливо "Сплендід" повернулася в Англію через закінчення автономності). Останню атаку "Сан Луїз" по англійцям провів 11 травня. В той день, знов такі по данних акустики, була проведена атака Мк.37 по британському фрегатові. Як і в попередньому випадку торпеда в ціль влучила, але знов не спрацював вибухник (18). Атака була визнана невдалою і "Сан Луїз" повернувся в свою базу, де зразу ж став на ремонт.

Але 14 травня лондонське радіо об’явило, що один з британських фрегатів отримав пробоїну торпедою яка не вибухнула, та вийшов із зони бойових дій. Міністр оборони Велікобританії Дж. Нотт підтвердив це, але відмовився назвати що це був за фрегат (19). Усі ці факти дозволяють авторові припустити, що атака "Сан Луис" 11 травня мала успіх і атакував він один з найбільш сучасних британських кораблів ? фрегат F89 "Бетлекс" (HMS Bаttleaxe). Ця атака стала останнім епізодом в бойовій біографіі аргентинськіх підводників. Англійські ж субмарини до кінця бойових дій ? 14 травня здійснювали блокаду Фолклендських островів, але зіткнень з противником більш не мали.

Одним з найменш відомих бойових епізодів за участю англійськіх субмарин, стала їх готовність на використання ядерної зброї. Ще в квітні 1982 р., британський генерал Брюс Кєнт заявив, що Англія може використати в конфлікті її, при невдалому ходу війни з Аргентиною (20). А у 1984 р. стало відомим, що англійці готувалися нанести ядерний удар по аргентинському місту Кордова. Для цього, одна з атомних ракетних субмарін типа "Резолюшн", в квітні ? травні 1982 р., змінила район бойового патрулювання ближче на південь (дальність польоту балистичної ракети "Поларіс А3", що була на озброєнні ціх субмарин - 4600км) /21/. Але війна прийняла сприятливий для англійців хід і цей підводний човен не використав свою зброю.

В цілому ж участь подводних сил в Фолклендському конфлікті, як з боку англійців так і з боку аргентинців була доволі обмеженою. Зі складу ROYAL NAVY в ціх подіях брало участь 8 субмарин (25% від загального складу), а збоку ARMADA ARHENTINA - 2 (50%). Англійські підводні човни змогли встановити блокаду Фолкленд, а потопивши крейсер "Генерал Белграно", фактично загнали аргентинський флот в його бази. Відносно цього випадку можна говорити про те, що це була сугубо політична, ніж військова акція. Англійські підводники ще щонайменше раз зустрічали кораблі противника, але не отримали наказа на їх знищення.

Атомні субмарини дозволили ВМС Англії вести бойові дії західніше від островів, де проти надводних кораблів могла найбільш ефективно діяти аргентинська авіація. У англійців була повна впевненність в тому, що їх АПЧ не можуть бути знайдені та підвержені удару авіації та надводних кораблів, оскількі у аргентинців були відсутні стаціонарні гідроакустичні станції та сучасна пошукова апаратура. Але ж, не дівлячись на це, аргентинці один раз зуміли помітити і атакувати англійську субмарину з повітря, хоча і невдало.

АПЧ Англії проти ДЕПЧ Аргентини мали більшу шумність, але оснащені більш сучасною гідроакустичною станцією забезпечили собі перевагу в дальностях виявлення. Тим цікавіше виглядає випадок 8 травня, коли не англійці, а аргентинці першими помітили та атакували англійську субмарину. Результати цієї атаки, як і атаки 11 травня проти англійського фрегата, за відсутністю джерел залишаються невідомими. Але на думку автора, аргентинці, по крайній мірі, в другому випадку досягли цілі, але із-за браку матеріальної частини вона мала скромні результати.

Фолклендська війна ще раз довела те, що підводні сили є найголовнішою силою військових флотів і дуже важливим єлементолм зовнішньої політики, одна присутність яких в зоні міждержавних конфліктів може суттєво вплинути на розвиток подальших подій.

Примiтки:

1. Кожухаров А. Десанты в ходе Южно-Атлантического кризиса // Морской сборник, 1996. - № 3. - С. 70.

2. Новое время, 1982 . - № 16. - С. 8; Правда, 1982. - 2 апреля.

3. Доклад комиссии лорда Френкса английскому парламенту (1982) // Мальвины: колониальная война ХХ века / под ред. В.В.Вольского. - М., 1984. - С. 189.

4. Дон Миллер Коммандос. - Минск, 1999. - С. 277-278.

5. Усков И. Уроки Англо-Аргентинского конфликта и роль надводных кораблей в борьбе на море // Морской сборник, 1982. - № 11. -С. 89.

6. Кожухаров А. Вказана праця. - С. 70.

7. Мишелети Э. Элитные вооруженные силы. - М., 1998. - С. 32.

8. Галкин Ю. Действия английских разведывательно – диверсионных подразделений. (К англо – аргентинскому конфликту). // Зарубежное военное обозрение, 1983. - № 5. – С. 64-65.

9. Заболотный А. Британские вертолёты в Фолклендской войне // Авиация и время, 1999. - № 4. - С. 36.

10. Кожухаров А. Вказана праця. - С. 72.

11. Заболотный А. Вказана праця. - С. 37-38.

12. Котлобовский А. Война у ворот Антарктиды // Авиация и Время, 1999. - № 6. - С. 28.

13. Zarys dziejow Afryki i Azji 1889-1996. Historia konflictav. Praca zbiorowa pod redakja naukowa Andrzeja Bartnickiego. - Warszawa, 1998. - S. 372.

14. Gefree Food A chronology of post war British politics. - London, New York, Sydney, 1988. - P. 236.

15. The Morning Star, 1982. - May 4.

16. Кожухаров А. Вказана праця. - С. 71-72.

17. Боевые корабли мира 1991-1992. Справочник / Под редакцией Ю. Апалькова. - Т.1. - М., 1993. - С. 25.

18. Тамо ж.

19. Красная Звезда, 1982. - 15 мая.

20. The Morning Star, 1982. – April 16. 21. Государства НАТО и военные конфликты / Под редакцией А.П.Жилина. - М., 1987. - С. 282.